Київська ТПО №4 УТОС

З нагоди Міжнародного дня білої тростини 19 жовтня 2023 року в приміщені Київської ТПО №4 УТОС відбулась зустріч незрячих активістів на якій обговорювались актуальні проблеми людей з порушеннями зору та шукали шляхи їх вирішення.

Учасникам заходу були видані продуктові набори.

Перед учасниками заходу виступив Вокальний ансамбль «Зоряниця»

Увесь цивілізований світ 15 жовтня відзначає Міжнародний день білої тростини.

Історія виникнення білої тростини починається у 20-х роках минулого століття. Професійний фотограф із Бристоля (Британія) Джеймс Бігс у результаті нещасного випадку повністю втратив зір і не мав змоги самостійно пересуватися. Тоді він взяв у руки звичайну тростину і спробував за допомогою неї ходити вулицями міста, але швидко зрозумів, що це вкрай небезпечно: його постійно штовхали зустрічні перехожі. Його навіть мало не збив автомобіль через те, що він не виділявся з натовпу. Тоді незрячий англієць вирішив пофарбувати тростину в білий колір, аби її було видно здалеку і всі розуміли, що йде незряча людина.

З того часу біла тростина стала символом сліпоти й незалежного та самостійного пересування незрячої людини у просторі. За допомогою білої тростини люди з порушеннями зору можуть самостійно відвідувати потрібні їм місця: крамниці, медичні установи та навчальні й культурні заклади, ходити на роботу й навіть мандрувати. Цьогоріч 15 жовтня Біла тростина зібрала незрячих дорослих і дітей на цікавий захід «Доступний культурний простір для незрячих або Поезія на дотик».

Об’єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик» та Республіканський будинок звукозапису і друку Українського товариства сліпих разом із Літературно-меморіальним будинком-музеєм Тараса Шевченка запросили до приміщення музею учасників заходу, серед яких були присутні Уповноважена Київської міської ради з прав осіб з інвалідністю Леся Петрівська, учні Київської спеціальної школи № 5 ім. Я. П. Батюка для незрячих дітей, працівники редакції «Заклик» і РБЗіД УТОС і члени Київської територіальної первинної організації №4 Українського товариства сліпих. Під час заходу з вітальним словом виступили Леся Петрівська та головний редактор редакції «Заклик» Наталія Щербань. Про проблеми доступності міської інфраструктури для незрячих киян розповів у своєму виступі президент Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» Геннадій Євсев’єв. Він зокрема зазначив, що тактильні направляючі плитки в місті вкладаються не завжди правильно і що транспорт, який має озвучку, не завжди її вмикає, що ускладнює самостійне пересування людей із порушеннями зору столицею. На жаль, залишається актуальною проблема покинутих велосипедів і самокатів, а також паркування автомобілів на тротуарі, що заважає пересуватися не лише незрячій людині, але навіть і зрячій.

Радо й гостинно всіх присутніх вітали завідувачка музею Галина Мрозек та старший науковий співробітник музею Оксана Какадій-Нагорна. У своїй щирій промові вони згадали великого Кобзаря, та розповіли, що його життя і творчість також були пов’язані з незрячими людьми. Адже молодша сестра Тараса Шевченка Марія народилася незрячою, і поет постійно піклувався про неї, а у своїх поемах не раз згадував сліпих кобзарів, які у своїх думах оспівували страждання нашого народу. Також пані Оксана наголосила на тому, що їхній музей завжди доступний і відкритий для кожного відвідувача, і, звісно ж, для людей із інвалідністю.

Офіційна частина поступово перетворилася на справжнє мистецьке свято. Перед присутніми щиро і проникливо заспівав під гітару й зачитав вірші Тараса Шевченка незрячий історик, колишній вихованець Київської спеціальної школи № 5 для незрячих дітей Владислав Цимбал.

Неабиякі творчі здібності продемонстрували юні учасники заходу. Яскраво та активно виступили учні спецшколи для незрячих дітей Козлова Софія (5-А), Туровський Арсен (5-А), Кожухівський Володимир (10-Б), Ільченко Олександр (10-Б) та Кошла Богдан (8-А). Вони грали на гітарі та фортепіано, співали пісні й читали вірші.

Цікаву програму для всіх учасників заходу підготували працівники музею. Вони провели конкурс із мішечками, які були наповнені різними крупами та травами. Мішечки підносили по черзі кожному незрячому учаснику, який мав відгадати, що знаходиться в ньому. Також для всіх охочих були проведені індивідуальні екскурсії, під час яких можна було познайомитися зі старовинними експонатами на дотик. А справжнім дивом музейного саду є 200-літня шовковиця, плоди з якої куштував і любив Тарас Григорович Шевченко. Цікаво, що й донині дерево дарує нам свої соковиті ягоди.

На жаль, час швидко сплинув. Зустріч була настільки теплою та цікавою, що учасники не хотіли розходитись. Ще одна приємність чекала на них. Працівники музею почастували всіх смаколиками та запросили частіше відвідувати музей і не забувати поезію великого Кобзаря, чиє слово донині є зброєю в боротьбі за волю нашого народу.

Міжнародний день білої тростини – щорічний день обізнаності, що відзначається 15-го жовтня, аби звернути увагу на ситуацію з дотриманням прав незрячих людей.

285 мільйонів людей у всьому світі мають порушення зору: 39 мільйонів – незрячі, 246 млн мають значну ступінь зниження зору. 90% незрячих людей живуть в країнах з низьким рівнем доходу. В Україні точної офіційної статистики щодо кількості людей з порушеннями зору нема, за неофіційними даними – це приблизно 100 тисяч людей.

Для переважної більшості незрячих людей біла тростина є основним засобом, що забезпечує їм безпеку, можливість орієнтуватися та самостійно пересуватися в просторі, жити незалежним, активним і повноцінним життям. Як засіб визначення шляху палиця відома вже здавна. Та історія білої тростини як символу сліпоти бере свій початок лише з 1921 року.

Отож у Великій Британії, в місті Бристолі, жив молодий професійний фотограф на ім’я Джеймс Біггс, який забезпечував знімками три місцевих журнали. Однак через нещасний випадок він втратив зір. Джеймс був у відчаї. Але на своє щастя одного разу він зустрів осліплого солдата, який повернув йому віру в себе і допоміг розпочати нове життя. Одна з порад, яку дав Біггсу колишній воїн, була такою: «Розвивай свою самостійність. Якомога частіше виходь з дому сам. Чим більше виходитимеш із супроводжуючим, тим більше зіпсуєш нервів, коли доведеться йти самому». Джеймс прислухався до поради товариша по долі. Він почав самостійно виходити з дому зі своєю звичною тростинкою для прогулянок, але помітив: вона не гарантує йому цілковитої безпеки. Часом він і сам стає джерелом небезпеки для інших перехожих. Виявилося, що його палиця не завжди привертає до себе увагу і не помітна всім, особливо за похмурої англійської погоди. Тоді Джеймсові спало на думку пофарбувати тростину в білий колір, аби вона одразу привертала увагу оточуючих. Задум виявився вельми вдалим. Тоді Біггс порадив іншим незрячим зробити те ж саме.

Але незрячі Великої Британії мусили чекати ще 10 років, поки Ротаріанський клуб (поширена в країнах Заходу благодійницька організація) з місцевості Уестхем не подарував незрячим білі палички для вжитку при самостійному орієнтуванні. Завдяки пресі справа ця набула великого розголосу по всій країні. Радіо Бі-Бі-Сі виступило з пропозицією, аби всі незрячі були забезпечені подібними тростинками. З 1932 року Королівський національний інститут для сліпих, що започаткував свою діяльність ще 1868 року, розпочав офіційно впроваджувати білу тростинку серед незрячих.

У Франції, батьківщині Валентина Гаюї, засновника першої школи для сліпих, і Луї Брайля, винахідника рельєфно-крапкового шрифту, початок історії білої палички датується 1930 роком. Її хрещеною матір’ю була аристократка Гвіллі д’Ербемон, яка багато часу і власних коштів витрачала на допомогу сліпим. Маючи численні контакти з незрячими, вона помітила, що ті далеко не завжди сприймаються перехожими як незрячі, тому мають серйозні клопоти з самостійним пересуванням містом, а інколи й потребують сторонньої допомоги. І їй спало на думку, щоб незрячі користувалися білими паличками на кшталт жезлів, якими послуговуються поліцейські. Префект паризької поліції підтримав цю пропозицію. Пані д’Ербемон звернулася до однієї з найбільших газет, і з її допомогою вдалося розгорнути рух за впровадження білої палички у всій Франції. 7 лютого 1931 року на спеціальних урочистостях за участі воєнного міністра та міністрів освіти й охорони здоров’я вона вручила білі палички першому Президентові осліплих французьких ветеранів першої світової війни і представникові цивільних незрячих.

У Сполучених Штатах завдяки зусиллям деяких видатних діячів Національної федерації сліпих в 50-х, 60-х роках розгортається широка кампанія з роз’яснення проблем людей з інвалідністю серед американського суспільства, її наслідком було прийняття Конгресом рішення проголосити 15 жовтня Днем безпечної білої тростинки. Вперше цей день відзначався з ініціативи президента Ліндона Джонсона в 1964 році. В подальшому він був визнаний Міжнародним днем білої тростини загальним зібранням Міжнародної федерації сліпих (попередниці Всесвітньої спілки сліпих) 1969 року в Коломбо. У всесвітньому масштабі день відзначався наступного року. В 1992 році Всесвітня спілка сліпих виступила з ініціативою відзначати 15 жовтня як День білої тростини Об’єднаних Націй, але позитивного рішення досі немає. На четвертому загальному зібранні Європейської спілки сліпих у Польщі була прийнята ухвала, аби кожна національна організація добивалася офіційного визнання та підтримки від свого уряду Міжнародного дня білої тростини.

Зараз Міжнародний день білої тростини відзначається в багатьох країнах світу. Спілки сліпих намагаються цього дня разом зі зрячими проводити відповідні акції, спрямовані на посилення інтеграції незрячих у суспільство. Вони прагнуть в першу чергу зацікавити засоби масової інформації, громадську думку, привернути увагу центральних та місцевих владних структур до своїх проблем. Особливо широко відзначається цей день в країнах Західної Європи. У деяких європейських державах проблеми людей з інвалідністю по зору порушуються перед громадськістю і в листопадові дні, пов’язані з початком масового навчання сліпих Валентином Гаюї. У Фінляндії це другий тиждень листопада, в Чехії – 15 листопада.

В Україні День білої тростини мало відомий, хоча незрячим ще треба багато чого зробити для зміни суспільної свідомості і створення позитивного образу сліпої людини, особливо у свідомості працедавців та чиновників з владних структур. Існує також чимало проблем і потреб, про які належить постійно нагадувати суспільству.

В Київській територіальній первинній організації №4 Українського товариства сліпих 6 вересня 2023 року відбулась музично-літературна година «Ми разом, незламна Україна». Перед членами організації виступили: Надія Бойко, Галина Назаріна, Марія Сидорчук та Надія Рогова.

В Київській територіальній первинній організації №4 Українського товариства сліпих до Дня Незалежності України провели музично-літературну годину «З Україною разом!».

До Дня Незалежності України членам організації роздали продуктові набори, надані УПЦ «Різдва Христового». Члени організації щиро вдячні УПЦ «Різдва Христового» за постійно надану допомогу у вигляді продуктових наборів. Особливо зараз коли особи з інвалідністю по зору, на жаль, залишаються без уваги з боку державної влади. Низький уклін тим, хто про нас турбується та дбайливо відноситься, розуміючи що сліпота – найтяжча вада здоров‘я людини!

В Київській ТПО №4 УТОС з нагоди 90-річчя УТОС 6 червня 2023 року відбувся святковий концерт в якому взяв участь Вокальний ансамбль «Зоряниця».

8 червня 2023 року у клубі Київського УВП №2 УТОС відбулись урочистості з нагоди 90-річчя Українського товариства сліпих.

В заході взяли участь Уповноважена Київської міської ради з прав осіб з інвалідністю Леся Петрівська, Голова Постійної комісії Київської міської ради з питань охорони здоров’я та соціальної політики Марина Порошенко, Заступник голови Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Анатолій Невмержицький, голова Ради Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг Віктор Сурмак, голова Координаційної ради громадських організацій міста Києва Василь Назаренко та інші.

Також в заходах прийняли участь голова ЦП УТОС Владислав Більчич, заступник голови ЦП УТОС Михайло Новосецький, голова Київської міської організації УТОС Віктор Романюк, члени правління і ревізійної комісії Київської міської організації УТОС, активісти УТОС і інші запрошені.

Уповноважена Київської міської ради з прав осіб з інвалідністю Леся Петрівська привітала присутніх з 90-ряччям УТОС і вручила подяки і почесні грамоти Київського міського голови Віталія Кличка активним членам Київської міської організації УТОС.

Подяку Київського міського голови Віталія Кличка отримала також голова Київської територіальної первинної організації №4 Українського товариства сліпих Олена Ясельська.

Заступник голови Печерської районної в місті Києві державної адміністрації  Анатолій Невмержицький виступив із вітальним словом і за дорученням голови Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Наталії Кондрашової вручив подяку Київській міській організації Українського товариства сліпих.

Голова Ради Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг Віктор Сурмак також піч час вітального слова вручив деяким активістам грамоти і матеріальну допомогу до них.

Голова Постійної комісії Київської міської ради з питань охорони здоров’я та соціальної політики Марина Порошенко також привітала присутніх з 90-ряччям УТОС і пообіцяла й надалі сприяти створенню безбар’єрного середовища у Києві.

Шановні друзі!

Сьогодні Українське товариство сліпих відзначає 90-річний ювілей.

Свій довгий історичний шлях Товариство розпочало з дня свого заснування – 4 червня 1933 року. Ця дата стала вирішальною в об’єднанні незрячих людей задля того, щоб, працюючи разом, будувати своє майбутнє, спільними зусиллями відстоювати свої права та інтереси на працю, на освіту, на культуру, розвивати свої творчі здібності і спортивний потенціал.

Крок за кроком, цеглина за цеглиною незрячі люди вибудовували розгалужену систему Товариства по всій Україні, починаючи з простих артілей і цехів, що розвинулись у високотехнологічні учбово-виробничі підприємства, які надавали сліпим людям роботу, що і є для кожної людини найголовнішим чинником життя. Створювали на місцях райтоси і міськтоси, які займалися соціальною, культурно-просвітницькою роботою серед незрячих, художньою самодіяльністю, організовували гуртки з вивчення шрифту Брайля. Естафету цих організацій підхопили обласні, територіально-первинні та виробничі організації УТОС. Завдяки праці і духовному розвитку на той час сформувався у суспільстві образ незрячого, як людини з високим почуттям власної гідності та господаря своєї долі.

Значний внесок у становлення і розвиток нашого Товариства зробили попередні його керівники: Абрам Мойсейович Едельман, якого було обрано першим Головою Центрального правління на першому з’їзді УТОС у 1938 році, Іван Олександрович Качур і Віктор Михайлович Акімушкін.

Плинув час. Зміцнювалась і розширювалась матеріально-технічна база підприємств УТОС, що дало змогу заснувати в Товаристві структурні підрозділи соціально-реабілітаційного та культурного спрямування: бібліотеки, клуби, спортивні секції, бази відпочинку, комп’ютерний центр, Реабілітаційний центр, редакцію періодичних видань, Будинок звукозапису і друку УТОС.

Разом з країною Українське товариство сліпих не раз переживало складні етапи історії: це і лихоліття Другої світової війни і післявоєнної відбудови, і техногенна Чорнобильська катастрофа, і економічний злам при переході країни від планової економіки до ринкової. Але, попри усі труднощі, Українське товариство сліпих вистояло і продовжило свою діяльність, згуртовуючи і підтримуючи свої членів. УТОС забезпечував незрячих роботою, надавав реабілітацію в усіх сферах життя.

В усі часи Українське товариство сліпих тісно співпрацювало з державою, знаходячи вирішення проблемних питань. На жаль, в останні роки, соціальна політика держави не сприяє діяльності нашої Всеукраїнської громадської організації і потребам людей з інвалідністю по зору. І це в той час, коли апарат Центрального правління, керівники підприємств та організацій УТОС постійно ведуть діалог з владними структурами, намагаючись їм донести реальні проблеми, які існують нині у людей з інвалідністю по зору.

Надзвичайно трагічними виявилися останні роки: початок бойових дій на сході України; затяжна пандемія коронавірусу, що спричинила спад економіки. Ці події негативно позначилися на діяльності Українського товариства сліпих. Але найстрашніші випробування для нашої країни і нашого Товариства почалися 24 лютого 2022 року, коли прийшла підступна війна з боку російського агресора. Від ворожих атак наше Товариство зазнало нищівних руйнувань. Низка підприємств була пошкоджена і зруйнована, а деякі опинилися під окупацією агресора. Незважаючи на складні воєнні умови, Українське товариство сліпих з гідністю продовжує виконувати свою місію, допомагаючи і рятуючи незрячих людей від жахів війни.  Наші організації і підприємства, що знаходяться на відносно безпечній території України, допомагають людям з інвалідністю по зору та інших нозологій в евакуації та розміщенні, а також наданні необхідної гуманітарної та психологічної підтримки.

З часу свого заснування і донині Українське товариство сліпих залишається однією з найпотужніших Всеукраїнських громадських об’єднань людей з інвалідністю по зору. Минулі покоління утосівців передали нам, сучасникам, у спадок матеріальну базу, великий досвід, гарні традиції, віру і впевненість у себе. І наш обов’язок зберегти і примножити всі ці надбання, щоб передати їх нащадкам. Основною функцією нашої організації була і залишається функція захисту прав і інтересів незрячих людей, трудова реабілітація, соціалізація та інтеграція у суспільство. Головною цінністю нашої організації є люди – члени УТОС. Адже люди це той потенціал, з яким наше Товариство подолає і всі жахи війни, і всі виклики сьогодення. Ми маємо об’єднуватись, поважати одне одного, прислухатись одне до одного. Разом відбудовувати і розвивати наше Товариство і нашу державу, аби жити у гідних європейських умовах і у вільній країні.

Висловлюю щиру подяку всім керівникам підприємств і організацій, працівникам всіх рівнів, членам Товариства і всім, хто самовіддано продовжує працювати на благо УТОС.

Від членів Центрального правління, від членів апарату Президії ЦП УТОС, від працівників ЦП УТОС і від себе особисто прийміть найщиріші вітання з цією історичною датою – 90-річчям Українського товариства сліпих. Бажаю усім здоров’я, наснаги, благополуччя, любові, миру в душі, в кожній родині і в нашій країні.

Нехай Бог береже вас.

З найщирішими побажаннями і повагою,
Голова ЦП УТОС В. М. Більчич

Київська територіальна первинна організація №4 Українського товариства сліпих привітала братію і настоятеля Свято Ольгінської Церкви протоієрея Всеволода з Великоднем та висловила щиру подяку за постійну турботу про людей з інвалідністю по зору і надання їм пасок і продуктових наборів.

Київська територіальна первинна організація №4 Українського товариства сліпих висловлює щиру подяку настоятелю Свято Ольгінської Церкви протоієрею Всеволоду, братії, прихожанам і благодійникам за постійну допомогу людям з інвалідністю по зору продуктами харчування.